Ми всі є співучасниками глобальної сільськогосподарської індустрії, яка ставить прибуток вище добробуту тварин, але визначити, які моральні принципи ми повинні втілювати в життя, нелегко, про це свідчить оновлене видання класичної книги Пітера Сінгера «Визволення тварин» (2023)
Мій трирічний син обожнює тварин. У нього в кімнаті є ферма, на якій маленькі пластмасові свинки живуть у приємному пасторальному оточенні. Як я можу розповісти йому про реальність? Сучасне фермерство не таке. Свині та кури в системах інтенсивного сільськогосподарського виробництва перебувають в умовах, які жоден виробник іграшок не наважиться відтворити.
Курей, чисельністю до 50 000 голів у сараї, розводили протягом останніх 100 років, щоб вони росли вчетверо швидше, ніж у природному середовищі, і досягали втричі більшої ваги, ніж у звичайному середовищі, й набирали вагу так швидко, що їх лапкам та серцю було важко підтримувати їх тіла в останні тижні 40-денного життя. Свиноматок, які виростають до величезних розмірів, утримують у клітках для опоросів, щоб вони випадково не розчавили своїх поросят. У більшості з цих поросят хвости будуть зрізані: якщо цього не зробити, вони кусатимуть і калічитимуть хвости одне одного через психологічний тиск нестерпних тісних умов. Через п’ять-шість місяців більшість з них труять вуглекислим газом, що є вкрай неприємним і важким досвідом, що триває хвилину або й більше.
Ми стільки всього знаємо про вплив інтенсивного фермерства на навколишнє середовище завдяки роботі науковців та зоозахисників. Значну частину з них надихнула книга Пітера Сінгера «Визволення тварин», вперше опублікована в 1975 році. Це була одна з перших книг, яка детально задокументувала страждання, завдані тваринам, підкріплена переконливими етичними аргументами, що закликали до дій. Майже 50 років потому Сінгер випустив значно перероблене та оновлене видання «Визволення тварин зараз». Новий текст — не лише про погані новини. Книга демонструє знакові досягнення зоозахисного руху, зокрема, зобов’язання Європейського Союзу покласти край утриманню тварин у клітках до 2027 року та нещодавню заборону в Каліфорнії на телячі клітки, клітки для вагітних та клітки батарейного типу. Але все ж книга здебільшого про погані новини. Багато проблем загострились.
У розлогому розділі, присвяченому інтенсивному фермерству, Сінгер висловлює шквал критики, базуючись на жорстких фактах, які не викликають сумніву. У випадку з бройлерними курчатами селекція, спрямована на оптимізацію прибутку, а не добробуту тварин, зайшла надто далеко. Це міжнародний нормативно-правовий провал, і продовжувати використовувати швидкорослі породи тепер, коли наслідки для добробуту тварин добре відомі, непростимо. Голландські супермаркети зобов’язалися поступово припинити їх використання до кінця 2023 року; одна британська мережа продовольчих магазинів Marks & Spencer зробила це у 2022 році. Інші виробники та ритейлери повинні взяти це до уваги.
У цій частині книги етичні коментарі відходять на другий план, поступаючись місцем неупередженому викладу фактів. Це мудрий вибір, адже факти говорять самі за себе.
Опираючись на факти
Але що ми, як окремі особистості, можемо з цим зробити? Як зазначив Сінгер у 1975 році, найочевиднішою відповіддю є бойкот продуктів інтенсивного землеробства через веганство, вегетаріанство або «свідому всеїдність» (вживання в їжу лише м’яса з високопродуктивних фермерських господарств з високим рівнем добробуту). Отже, дуже жаль, що Сінгер визнає, що «заклики до бойкоту м’яса зазнали прикрої поразки». У деяких країнах, зокрема у Швеції та Німеччині, споживання м’яса почало знижуватися в останні роки; але в більшості країн попит на м’ясо лише зріс за десятиліття, що минули після “Визволення тварин”, і, за прогнозами, зростатиме й надалі через збільшення населення планети. Сінгер добре розуміє заперечення, що, з точки зору виробника, поведінка споживача — це лише інформаційний шум на тлі чіткої тенденції до зростання попиту. Людина, яка змінює свої звички, не надсилає сигнал, який би змусив компанії скоротити пропозицію. То в чому ж тоді суть?
Сінгер завжди намагався відповісти переконливо на подібні питання, оскільки він є прихильником етичного мислення, яке зосереджується на індивідуальних діях. Я думаю, що правильна відповідь полягає в тому, щоб змістити фокус з індивідуальних на колективні дії. Домагатися системних змін — це те, що ми повинні робити разом. Наші індивідуальні внески будуть незначними, але наші скоординовані дії здатні змінити корпоративні норми. Щоб домогтися системних змін, ми повинні діяти разом. Щоб досягти успіху прихильники веганства, вегетаріанства та свідомої всеїдності, повинні діяти як організовані соціальні рухи, а не як ізольований індивідуальний вибір. Цілі таких дій повинні включати зміни в політиці, враховуючи скорочення державних субсидій, які йдуть на інтенсивне тваринництво, а не лише корекцію раціону.
Трохи згодом у книзі Сінгер простежує важливий зв’язок між захистом тварин і боротьбою зі зміною клімату — питанням, яке (за його власним твердженням) не було в полі його зору в 1975 році. Він бачить критика, який заперечує: якщо я їстиму тофу замість м’яса, чи не сприятиму я знищенню тропічних лісів Амазонки? Відповідь — ні: 77% світової сої згодовують тваринам, і лише 7% використовується для споживання людиною.
Відмова від м’яса наполегливо рекомендується з екологічних міркувань. Проте існують справжні конфліктні моменти, на які Сінгер не зважає. Захисники довкілля, як правило, вважають зменшення споживання яловичини своїм пріоритетом, оскільки викиди, пов’язані з виробництвом яловичини, є дуже великими. Але іноді вони рекомендують замінити яловичину курятиною, що потенційно ще більше збільшить попит на один з найбільш неекологічних видів сільського господарства.
До того ж існують певні риторичні та філософські особливості, які завжди негативно впливатимуть на привабливість цієї книги. В обох виданнях Сінгер будує свої аргументи на неприйнятті «спесишизму» — різновиду дискримінації, який Сінгер порівнює з сексизмом чи расизмом, але за ознакою видової приналежності. На думку Сінгера, ми можемо по-різному ставитися до тварин на підставі їх пізнавальних здібностей, але ніколи лише тому, що вони належать до іншого виду. Наприклад, дослідник стверджує, що якщо ви готові вбити свиню і вилучити її органи на користь людям (якщо ці органи сумісні з людиною), ви повинні бути готові зробити те ж саме з людським немовлям, народженим без частини мозку і черепа, оскільки воно має менші розумові здібності, ніж свиня.
Сінгер — переконаний утилітарист, який виступає за рішення, що максимізують загальний добробут: найбільше щастя для найбільшої кількості живих істот. Тому він виступає за вилучення органів як у свині, так і у немовляти, якщо користь від цього достатньо велика порівняно з будь-якими стражданнями. Це лакмусовий папірець Сінгера: деякі читачі вітатимуть таке порівняння, більшість же буде обурена. Захисники прав людей з інвалідністю здавна вважали такий стиль аргументації дратівливим і образливим. Трагедія такого підходу Сінгера полягає в тому, що два прогресивні рухи, які мали б бути союзниками, врешті-решт, здаються опозиційними.
Особисто я вважаю, що такий спосіб формування питань не є корисним, і нове видання книги є втраченою можливістю обрати інший підхід. Порівняння проблеми з расизмом і сексизмом є надто слабкою і крихкою основою, на якій можна будувати аргументи на користь поваги до інших тварин. Зрештою, немає нічого поганого в тому, щоб мати медичну професію, спрямовану виключно на людей, дотримуючись норми «насамперед, не нашкодь». На цьому ґрунтується суспільна довіра до медицини. Навіть з утилітарної точки зору ми можемо знайти вагомі причини для того, щоб медичні та ветеринарні професії мали різні норми. У фундаментальному плані я вважаю, що зосереджуючись на видоцентризмі ми не можемо правильно визначати джерело проблеми. Наше жорстоке поводження з іншими тваринами випливає не з видоцентризму як такого, а з неповаги до інших тварин як до живих істот, що мають власне життя.
Добробут тварин у дослідженнях
Інший сумнівний вибір — зараховувати експерименти на тваринах до інтенсивного землеробства, зображуючи їх як ще один прояв зухвалого спесишизму. У випадку з дослідженнями над тваринами питання шкоди й користі часто збалансовані набагато тонше, тому різкий стиль Сінгера видається недоречним. Хоча він не є абсолютним аболіціоністом — припускаючи, що користь може, в принципі й в надзвичайно рідкісних випадках, переважити шкоду, — абсолютна більшість досліджень над тваринами перебуває у сфері його уваги.
Втім, незручна правда полягає в наступному: забезпечення добробуту тварин вимагає розуміння інтелекту тварин та їх поведінки, наше ж розуміння значною мірою ґрунтується на наукових дослідженнях над тваринами. Сінгер цитує як приклад переходу вченими етичної межі дослідження, в якому прерійні полівки були ув’язнені в маленьких пробірках на очах в інших осіб, викликаючи у них «тривожні стани». У своїй нещодавній лекції на тему «Емоції тварин і закони про права тварин» в Кембридзькому університеті, Великобританія, приматолог Франс де Ваал використав той самий документ, щоб довести, що гризуни здатні до емпатії, а отже, мають складніші потреби в добробуті, ніж вважалося раніше. Чи варті ці знання заподіяної шкоди? Інституції потребують надійнішого нагляду, щоб переконатися, що такі питання виникають, проте на шальках терезів все не настільки однобоко, як припускає Сінгер.
Книга нагадує, що прості, добре перевірені факти, представлені в яскравій формі, часто звучать сильніше, ніж розлогі філософські міркування. Нещодавно я взяв свого сина до Мініатюрної Країни Див, величезної моделі залізниці в Гамбурзі, Німеччина. Я був вражений, побачивши в одному з пейзажів, що оточували колії, ряди маленьких загонів, в яких вирощувалися крихітні пластикові свинки. Виявляється, виробники моделей давно цікавилися питаннями захисту тварин. Очевидно, вони спробували тактику грубого шоку, але, зіткнувшись зі зворотною негативною реакцією, перейшли до більш витонченого підходу: зображення реальності в деталях, без коментарів. Це була потужна виставка. Можливо, саме з неї почався шлях мого сина. Своєю незаперечною силою «Визволення тварин» та «Визволення тварин зараз» завдячують одному й тому ж базовому джерелу: знати факти — означає одразу бачити, що потрібні зміни.
Автор: Jonathan Birch
Оригінал тексту: www.nature.com
Статтю переклав та адаптував: Петрицький Роман представник ГО «Відкриті Клітки Україна»