Анастасія та Владислав пробули в окупації понад місяць на своїй фермі на Київщині. Бої точилися зовсім поруч, а вони інколи не мали ані харчів, ані води.
Їхній будинок вцілів, хоча довкола все побите уламками боєприпасів. Від осколків пес врятувався дивом, але гатило так, що собаку оглушило. Від помешкання сім’ї до Гостомельського аеродрому – зовсім близько. Там висаджувався російський десант і точилися запеклі бої. Подружжя переїхало на власну ферму до сусіднього села у перший же день повномасштабної війни. «Коли я побачив, що 3 літаки прямо над моїм будинком запустили 6 ракет по аеропорту, то я прийняв рішення, що нам потрібно їхати», – каже Владислав.
Ферму Анастасія та Владислав створили за кілька місяців до рашистської навали. Завели зо півтори сотні породистих кіз, овець, стільки ж птахів і покинути їх не могли, бо ж співробітники через війну виїхали.
Залишився і 17-річний Ілля, який тут працює доярем. Хлопець пригадує, що коли село опинилося в окупації, було дуже страшно. Над головами без упину кружляли літаки та гелікоптери, а ще зникло світло. Доїти тварин доводилося між обстрілами у світлі ліхтариків. Але боялися, що росіяни скинуть бомби і на ферму. Вода теж зникла, доводилося її возити від місцевих, які мали генератори. Та найважче, кажуть, було дивитися, як гинуть тварини: від холоду та стресів. «Кожного ранку, о пів на п’яту ранку, починалися танкові обстріли, кожного вечора гаубиці і «Гради», – пригадують люди.
Помирали і кози-породіллі, і щойно народжені малята, загалом загинуло 47 кіз. Без втрат не обійшлося і в курнику, деякі навіть перестали нестися від стресів, понад десяток загинули.
Самі ж Анастасія, Владислав та Ілля, коли ставало дуже гучно, ховалися до підвалу. Найбільше переймалися за Настю. «Русні було дуже багато, ми боялися, щоб мене не ґвалтували, не взяли в полон», – розповідає жінка.
Та попри страх, наглядали не лише за своїми тваринами, але й рятували з сусідньої ферми. Поголів’я, яке з’їдали окупанти. А в ті рідкісні моменти, коли обстріли трохи стихали, фермери збиралися біля польової кухні, та накривати щедрий стіл не було з чого. Молоко пили самі та ділилися ним із селянами, і звісно ж, годували новонароджених тварин.
Рашисти ж постійно навідувалися до ферми, грабували магазин, який належить подружжю, і ледь не розстріляли з автомата їхнього пса Ато, а от котові шию таки звернули. Труп тварини Анастасія та Владислав побачили, потрапивши до своєї господи, коли рашистів вигнали з села. Пухнастика росіяни вбили, обкрадаючи будинок, майже усю побутову техніку забрали, а дорогі автівки розтрощили.
Частково на подвір’ї та в будинку Анастасія і Владислав вже поприбирали, вікна позатуляли фанерою, але перебиратися сюди не поспішають. «Тут ніби нас зґвалтували морально», – каже Настя.
Тож поки що житимуть на фермі, де разом із тваринами в окупації провели аж 41 день.
Джерело: https://tsn.ua, www.ait-magazine.com.ua